Наука про ваш зразок: довжина петлі, відлежування, вантажі і чому ряди ніколи не збігаються

Кожній в’язальниці казали: виперіть зразок, міряйте посередині й не розтягуйте. Мало кому пояснювали чому. Причини — не фольклор: їх виміряли в текстильних лабораторіях у 1950–1960-х роках, і результати відтоді справджуються для кожного нового покоління пряжі. Тут — довга версія цих досліджень, з тими частинами, які змінюють те, що ви робите на спицях чи за машиною. Якщо потрібні лише правила, гортайте в кінець.

1. Розмір полотна визначає одне число

1959 року D. L. Munden опублікував у Journal of the Textile Institute дослідження вовняних полотен одинарної гладі (лицьової гладі). Питання було просте: від чого залежить, скільки петель і рядів на сантиметр має відлежане полотно? Відповідь здивувала галузь. Не від товщини пряжі. Не від машини. Не від натягу, з яким подавали нитку. Лише від одного: довжини нитки в одній петлі, позначеної l.

петель на см   =  Kw / l
рядів на см    =  Kc / l
петель на см²  =  Ks / l²

Kw, Kc і Ks — сталі. Munden з’ясував, що вони однакові для тонкої і товстої пряжі, для грубих машин і тонких, для рихлого полотна і щільного. Для вовни після мокрого відлежування вони приблизно такі: Kw = 4.1, Kc = 5.3, Ks = 21.6, де l — у сантиметрах.

Що це означає на практиці: номер спиць чи диск натягу робить рівно одне — задає l. Усе, що ви вимірюєте потім, випливає з неї. Дві в’язальниці з різною пряжею і різними машинами, які отримали однакову довжину петлі, після прання матимуть однакову щільність. Товща пряжа за тієї самої довжини петлі дає ту саму кількість петель, лише полотно щільніше й жорсткіше.

Виміряти l можна самостійно двома способами:

• Розпустити. Витягніть один ряд із відомою кількістю петель, виміряйте нитку без натягу і поділіть на кількість петель.
• Зважити. Зважте зразок, подивіться метраж пряжі на 100 г, порахуйте, скільки нитки у зразку, і поділіть на кількість петель у ньому (петлі в ряду × ряди).

Приклад: зразок 40 петель × 56 рядів важить 9.2 г, пряжа — 250 м на 100 г. Нитки у зразку: 9.2 / 100 × 250 = 23 м = 2300 см. Петель: 40 × 56 = 2240. Довжина петлі: 2300 / 2240 = 1.03 см. Тоді Munden передбачає 4.1 / 1.03 = 4.0 петлі на см і 5.3 / 1.03 = 5.1 ряду на см після прання, тобто 40 петель і 51 ряд на 10 см. Якщо сантиметрова стрічка показує щось далеке від цього, зразок або не відлежався, або це не вовна. Так чи інакше, довжина петлі — єдина властивість полотна, яка не залежить від того, як ви його прали, як сушили і в якому були настрої.

2. Ряди й петлі ніколи не бувають «квадратними», і жоден диск цього не змінить

Поділіть дві сталі Munden: Kc / Kw ≈ 1.3. Це коефіцієнт форми петлі: у відлежаній гладі рядів на сантиметр приблизно в 1.3 раза більше, ніж петель, бо в’язана петля ширша, ніж висока. Двадцять дві петлі на десять сантиметрів — це приблизно двадцять дев’ять рядів, а не двадцять два.

Радянська школа теорії в’язання дійшла до того самого числа з іншого боку. Геометрична модель петлі А. С. Далідовича («Основы теории вязания», 1970) описує петлю як дуги й прямі остови і виводить для гладі співвідношення щільності по петлях до щільності по рядах близько 0.8 — тобто просто 1 ÷ 1.3.

Практичний наслідок описи рідко визнають. Оскільки і петлі, і ряди пропорційні 1 / l, зміна спиць чи диска натягу рухає їх разом. Якщо щільність по петлях збігається з описом, а по рядах — ні, жоден номер спиць цього не виправить. Співвідношення задає відлежана петля, а не інструмент. Підберіть щільність по петлях, чесно виміряйте ряди і в’яжіть за викрійкою, яка перераховує все з вашої щільності по рядах, а не бере дизайнерську. Саме це й робить розрахунок за мірками — і тому просить обидва числа, а не одне.

Про правило «різниці»

Деякі школи машинного в’язання вчать іншої мети: ряди на см мінус петлі на см мають дорівнювати приблизно 1.2–1.4. Порівняйте це зі співвідношенням — і з’ясується, що правило збігається з лабораторією лише на тонкій щільності:

Правило, вочевидь, відкалібрували на тонкій бобінній пряжі з щільністю 35–40 петель на 10 см, де воно справедливе. Для полотна з пряжі середньої товщини (worsted) воно вимагає форми петлі, якої у відлежаній гладі не буває, і досягти її можна лише одним способом — міряти зразок розтягнутим по довжині. Співвідношення не має одиниць; різниця змінюється, щойно ви переходите від сантиметрів до дюймів. Користуйтеся співвідношенням.

Коефіцієнт форми — ще й детектор неправди. Співвідношення нижче 1.15 чи вище 1.5 у гладі майже ніколи не описує справжнє полотно. Замало рядів зазвичай означає помилку в підрахунку. Забагато рядів означає, що зразок міряли розтягнутим по довжині — як правило, на голковому ліжку машини чи одразу після зняття, поки полотно ще не встигло відновитися.

3. «Відлежаний» — це визначений стан, а не відчуття

Munden вимірював свої полотна у двох станах, і числа різняться:

• Сухе відлежування: полотно добу лежить на столі без навантаження. Петель на сантиметр приблизно на 8 % менше, ніж після прання, рядів — приблизно на 6 % менше.
• Мокре відлежування: добу в воді кімнатної температури, віджати в рушнику без викручування, висушити плоско без розтягування. Саме цей стан описують сталі вище.

Пізніші роботи (J. J. F. Knapton з колегами, від 1966 року) додали третій: повне відлежування — після машинного прання й сушіння в барабані, повторюваних доти, доки розміри не перестануть змінюватися. Це найближче до виробу після пів року носіння.

Полотно, щойно зняте з в’язальної машини, не перебуває в жодному з цих станів. Вантажі тримають його розтягнутим по довжині, тож воно показує менше рядів і більше петель на сантиметр, ніж покаже будь-коли згодом. Полотно зі спиць ближче до сухого відлежування, але ще не там. У цьому й уся причина нудної поради: зразок, виміряний до відлежування, — це вимір стану, у якому ваш светр не буде ніколи.

Домашній протокол, що досить точно відтворює мокре відлежування: замочити на 20–30 хвилин, віджати в рушнику, висушити плоско, виміряти наступного дня. А потім так само поводитися з готовим виробом.

4. Що насправді роблять вантажі

Це найдовша суперечка в машинному в’язанні. Одна традиція вішає кілограми вантажів на машину стандартного класу; інша в’яже лише з гребінкою набору і додає вагу тільки тоді, коли машина скидає петлі. Обидва табори в’яжуть светри — то хто правий? Теорія відповідає на це питання, і відповідь — не «десь посередині».

Головна робота відтягування — механічна, а не розмірна. Коли голка піднімається, стара петля має сповзти по стрижню й відкрити язичок; коли голка опускається, стару петлю треба утримати нижче рівня платин, щоб крізь неї протягнути нову. Щось має притискати полотно донизу, до голок. На промислових машинах це роблять утримувальні платини або відтяжні валики. На японській побутовій плосков’язальній машині більшу частину цієї роботи на основному голковому ліжку виконують зубці гребінки між голками й платинна пластина на каретці, тож гребінки й невеликої ваги досить. Старі радянські плосков’язальні машини такої підтримки не мали, тож саме полотно треба було тягнути досить сильно, щоб на кожному проході звільнився кожен язичок. Кілограми походять від тих машин, а не від полотна. Між двома голковими ліжками машини з другою фонтурою ніщо не утримує полотно, тому резинка потребує вантажів на будь-якій машині.

Другорядний ефект — невелика зміна довжини петлі через «відтягування нитки» (robbing back). Knapton і Munden показали 1966 року, що петля не зберігає всієї довжини, яку витягує замок: коли голка знову починає підніматися, натяг у новій петлі падає, і сусідні петлі, ще натягнуті, забирають частину нитки назад крізь голку. Петля виходить на кілька відсотків коротшою, ніж задає геометрія замка. Скільки нитки забирається назад, залежить від балансу сил: вищий натяг подачі нитки забирає більше (коротші петлі, щільніше полотно); сильніше відтягування полотна забирає менше (довші петлі, рихліше полотно). Машини з позитивною подачею нитки повністю усувають цей ефект, відмірюючи нитку; побутові машини позитивної подачі не мають, тож ефект реальний, але невеликий — кілька відсотків довжини петлі.

Що з цього випливає:

• Відтягування не змінює форми відлежаної петлі. Після прання співвідношення рядів до петель однакове, в’язали ви з 200 г чи з 2 кг. Табір важких вантажів не отримує іншого полотна; він отримує трохи довші петлі на тому самому номері диска.
• Той самий номер диска дає різним в’язальницям різну довжину петлі, бо в них різні вантажі, різне налаштування натягувача нитки і різна пряжа. Тому «в’язати на диску 6» не передається від людини до людини, і тому одиниця обміну — зразок, а не номер диска.
• Сталість важить набагато більше, ніж величина. Класична горизонтальна смуга поперек машинної деталі з’являється від перевішування вантажів: ділянка, пров’язана з одним відтягуванням, а потім інша — з іншим, дає дві довжини петлі в одній деталі. Зразок треба в’язати з тими вантажами, з якими в’язатимете виріб, і вантажі мають лишатися однаковими від низу до плеча. Регулярно переставляти вантажі вгору невеликими кроками — практичний спосіб тримати їх сталими.
• Беріть мінімум, з яким машина в’яже без помилок. Крайові вантажі розтягують крайові петлі сильніше, ніж центральні, і край виходить розкльошеним або хвилястим; важкі вантажі на тонкій пряжі піднімають натяг нитки в точці в’язання і спричиняють обриви та скинуті петлі на другій фонтурі. Теорія нічим не винагороджує вагу понад ту, з якою машина в’яже без помилок.

Отже, суперечка розв’язується так: кілограми були обхідним шляхом для машин без зубців гребінки й платинної пластини; на машині, яка їх має, одна гребінка і стала, легка вага — не лінощі, а налаштування, якому віддає перевагу теорія, за умови, що воно однакове на зразку і на виробі.

5. Сучасна пряжа: що досі справджується, а що ні

Munden працював із вовною. Сталі описують геометрію відлежаної петлі, а не хімію волокна, тож коефіцієнт форми петлі близько 1.3 виявляється напрочуд стабільним для різних волокон. Між волокнами різниться інше — чи досягає полотно рівноваги взагалі:

• Вовна відновлюється сама, коли намокає. Класичний випадок.
• Бавовна не досягає рівноваги від самого замочування; Knapton показав 1975 року, що її сталі дрейфують залежно від щільності полотна і що їй потрібне сушіння в барабані, щоб устоятися. Чекайте, що полотно виросте.
• Акрил і суміші фіксуються теплом. Пропарене акрилове полотно лишається в тому стані, у якому його пропарили, і сталі діють лише до наступного пропарювання.
• Вовна superwash не звалюється, але відлежується сильніше, ніж необроблена вовна, і більше росте в довжину під власною вагою.
• Віскоза, бамбук, шовк ростуть у довжину після прання і під вагою, коли висять.

Нічого з цього не передбачити з етикетки. Зате це можна виміряти на зразку, який випрали й висушили так само, як виріб, а для важкого чи слизького полотна ще й підвісили на добу з невеликим вантажем, щоб побачити, наскільки він виросте. Зразок — це модель; етикетка — підказка.

6. Резинка та інші переплетення

Усе сказане вище стосується гладі. Knapton і Munden 1966 року виміряли резинку 1×1, резинку 2×2 і напівфанг і з’ясували, що той самий закон діє: розміри залежать лише від довжини петлі, але кожне переплетення має власні сталі і власну форму петлі. Петля резинки після відлежування набагато вужча за петлю гладі, бо петельні стовпчики стягуються, тож зразок резинки за тієї самої довжини петлі дає набагато більше петель на сантиметр, і співвідношення рядів до петель гладі до нього застосовувати не можна. Лишаються два правила: довжина петлі й тут інваріант, а щільність резинки треба міряти на зразку резинки, відлежаному, і ніколи не виводити з основного полотна.

7. Товщина, коефіцієнт покриття і що насправді дає «подвоєна нитка»

Munden також запропонував коефіцієнт покриття (tightness factor), K = √tex ÷ l (де l — у міліметрах, а tex — вага пряжі в грамах на 1000 метрів). Значення близько 1.4–1.5 дають полотно, яке добре драпується і добре носиться; нижче 1.0 полотно рихле, перекошується і чіпляється; вище 2.0 — це дошка. Модуль петлі Далідовича (довжина петлі, поділена на діаметр нитки, зазвичай 17–25 для вовняної гладі) — та сама величина з іншого боку.

Діаметр нитки не друкують на жодній етикетці, але він випливає з тексу:

d (mm) = 0.0357 × √(tex / δ)
δ = об’ємна густина пряжі, г/см³: близько 0.8 для вовни, 0.9 для бавовни, 0.75 для акрилу

Два факти про товщину, які дивують більшість в’язальниць:

• Товщина росте як квадратний корінь із ваги. Дві нитки тієї самої пряжі, складені разом, у 1.41 раза товщі за одну, а не вдвічі; три нитки — у 1.73; чотири — рівно вдвічі.
• На бобіні «2/28» означає дві нитки метричного номера 28 (по 28 метрів на грам кожна), разом 71 tex. Моток 50 г на 125 м — це 400 tex. Переведіть усе в текс, додайте нитки — і формула діаметра працює для будь-якого міксу. Для суміші волокон зважте густину за масою.

8. Скільки пряжі: витрата за довжиною петлі

У підручнику Далідовича є друга половина закону довжини петлі — та, про яку книжки з ручного в’язання ніколи не згадують. Якщо в кожній петлі l нитки і ви знаєте, скільки петель уміщує квадратний метр, вага квадратного метра полотна — це арифметика:

грамів на м²  =  l (м) × петель на м² × текс / 1000
петель на м²  =  (петель на 10 см × 10) × (рядів на 10 см × 10)

Приклад: 20 петель і 28 рядів на 10 см, довжина петлі 20.5 мм (саме стільки дає Munden для такої щільності по петлях у вовні), пряжа 400 tex. Петель на м²: 200 × 280 = 56 000. Нитки на м²: 0.0205 × 56 000 = 1148 м. Вага: 1148 × 400 / 1000 = 459 г на м². Пуловер середнього розміру — це приблизно один квадратний метр полотна, тому на нього й іде близько 450–500 г вовни середньої товщини (worsted). Викрійка, яка знає площу своїх деталей, може перетворити це на оцінку пряжі для вашого розміру і вашої щільності замість «купіть ще один моток про запас».

9. Що з усім цим робити

1. Періть і сушіть зразок так само, як виріб. Не міряйте на машині чи одразу зі спиць.
2. В’яжіть зразок тією самою пряжею, у ту саму кількість ниток, з тим самим налаштуванням натягувача і тими самими вантажами, що й виріб. А потім тримайте вантажі сталими від низу до плеча.
3. Підберіть щільність по петлях. Щільність по рядах вкажіть чесно — нехай викрійка перерахує ряди.
4. Якщо ряди ÷ петлі в гладі виходять за межі 1.15–1.5, спершу засумнівайтеся у вимірі, а вже потім у пряжі.
5. Коли щільність по петлях відхиляється на відомий відсоток, довжина петлі має змінитися на той самий відсоток. Перев’яжіть зразок, а не екстраполюйте: крок диска має різний розмір на різних машинах і в різних в’язальниць.
6. Для бавовни, віскози, superwash чи важкого полотна додайте тест підвісу: зразок покаже, що зробить зі светром його власна вага.
7. Зважте зразок. Разом із метражем пряжі на 100 г це дає довжину петлі, а довжина петлі дає і перевірку вашого виміру, і оцінку потрібної пряжі.

Джерела

• Munden, D. L. (1959). The geometry and dimensional properties of plain-knit fabrics. Journal of the Textile Institute, 50, T448–T471.
• Knapton, J. J. F., Munden, D. L. (1966). A theoretical study of loop formation and yarn tensions in weft knitting (parts I and II). Textile Research Journal, 36.
• Knapton, J. J. F., Ahrens, F. J., Ingenthron, W. W., Fong, W. (1968). The dimensional properties of knitted wool fabrics. Textile Research Journal, 38.
• Knapton, J. J. F. et al. (1975). Dimensional properties of cotton plain-knit fabrics. Textile Research Journal, 45.
• Далидович, А. С. (1970). Основы теории вязания. Москва: Лёгкая индустрия.
• Кудрявин, Л. А., Шалов, И. И. (1991). Основы технологии трикотажного производства. Москва: Легпромбытиздат.
• Spencer, D. J. (2001). Knitting Technology, 3rd ed. Woodhead Publishing.